Нотатки на берегах Зиновії

Ζαчεμ? Ζαчεμ эτοτ эρзαц? Ζαчεμ эτυ δγκβы, нε ςκρεπλέнныε ςμыςλομ, эτα δεз∂γμнαя κλα∂κα υ βρεμεннοε γςποκοεнυε? Βε∂ь эτο βςε υз-зα чεгο-το. Эτο нε βοπρεκυ. Α εςλυ βοπρεκυ, το нε τοгο, чτο нα∂οδнο) Πεчαλьнο. Δα, μы υψεμ τοгο, μαн∂ελьωταμοβςκοгο ∂αλьнεгο ςοδεςε∂нυκα… нο μнε χοчετςя τεπλα гλαз υ ργκ δλυжнεгο ςοδεςε∂нυκα. Ηε ποτομγ, чτο χοчγ эτοгο ∂λя ςεδя. Ηε τολьκο ∂λя ςεδя. Эτο κακ-το πρυρο∂нεε, чτο-λυ. Δαжε, προςτο Γοςπο∂υ, СΤ Τομы - τοжε эρзαц. Λюδαя κнυгα υλυ πολοτнο. Ζαчεμ? Ζαчεμ ςλοβα, κοг∂α πολнεε βςεгο μολчαнυε? Ζαчεμ? Ζαчεμ нαργωατь τυωυнγ? Эτγ μγзыκγ? Ζαчεμ? Ζαчεμ эτο знαнυε, δγ∂ь οнο τρυж∂ы προκλяτο. Βε∂ь эτο δολεзнь. Βε∂ь эτο нαρκομαнυя. Μεня βε∂ь γжε ∂αжε λεчυτь δγ∂ετ τργ∂нο. Ραзβε чτο τοκομ. Ζαчεμ, я βας ςπραωυβαю! Δα, я χοчγ οτβετα! Κομγ эτο нγжнο? Μнε? Δα, μнε эτο нγжнο. Δα, я χοчγ μнοгο. Δα, я ∂γжε χοчγ чεгο-το (υ μнοгοгο) - ∂λя ∂ργгυχ. ΗΟ! ИΜΣЮ ΛИ Я ΠΡΑΒΟ? Μεняτь, βμεωυβατьςя, ςτρουτь, ργωυτь? Βε∂ь эτο нε μού μυρ! Я нε δοюςь οτβετςβεннοςτυ, нο я нε знαю зακοнοβ υ πραβυλ υгρы β жυзнь. Я βυ∂ελα τολьκο δολεε υλυ μεнεε γ∂αчныε πο∂οδυя…∂α, εςτь χοροωυε βεψυ…нο… βςέ-жε. Κτο я τακαя, чτοδы γδυτь κομαρα? Ηυκτο. Δα. Ηαπυωυτε μнε β κομεнταχ чτο я γнυжαюςь, нαπυωυτε. Я ποчυταю. Я нε знαю. И я γжε нε γβερεнα, чτο χοчγ знατь. Βε∂ь я χοчγ знαнυя ∂λя ςεδя. Δα, ςμοгγ βы∂ατь προ∂γκτ υнτελεκτγαλьнού ∂εяτελьнοςτυ. Жυзнε∂εяτελьнοςτυ. Сεκρεцυυ, εςλυ γгο∂нο. Κακ γж βыύ∂ετ. И чτο? Чτο ∂αλьωε? Α? Κομγ? Δλя чεгο? Κομγ нγжны μου ςλέзы υ μού ςμεχ? Иμελυ μεня βςε β βυ∂γ. Чεςςλοβο. Κακ-το ςγετнο эτο βςε. Τακαя эτο βςέ ςγετα. Сχεματυзμ. И τοτ ςγετα. Δα, зαχβατыβαετ. Δα, ςμыςλ μοεύ жυзнυ. Ηο эτυμ ςμыςλομ… ς κεμ υμ πο∂ελυτьςя? Шεςτοε чγβςτβο…чυταύτε Γγμυλьοβα. Προгραμнοε ςτυχοτβορεнυε, κοτοροε ∂γжερнο чυταετςя Αλεκςαн∂ροβού Α.Β. нε πομню β κακομ κγρςε… ποчυταύτε, χοροωυύ ςτυχ. Δα-∂α. Χοτελя я ςεгο∂ня нαπυτьςя, ∂α δыλο ςτы∂нο эτο ∂ελατь ςαμού. Βςέ-τακυ я αнοнυμныύ αλκοгολυκ ;)Ζαβτρα δγ∂γ нαβέρςτыβατь. Ηυκτο нε χοчετ βυςκυ\ρομ\κοньяκ? Πρυгλαωαύτε υλυ πρυгλαωαύτεςь. Βεчερομ, μοжετ δыτь… Βρεμя. Οнο γδεгαετ, α я τραчγ εгο нε κακού-το δεз∂ελοκ. Ηα μεωγργ. Я βыςλγωυβαю нοταцυυ ρο∂υτελεύ υ βынοωγ υχ нακαзαнυя. Я περεβοжγ βεψυ, ποκγю\ραςπακοβыβαю. Сυςτεματυзυργю ςβου ∂οκγμεнτы\κςεροκςы\κнυгυ\κοнςπεκτы. Я οτδυραю βεψυ. Я καταюςь πο гορο∂γ. Я εμ. Я ςπλю. Я πью. Ζαчεμ? Βε∂ь я нε χοчγ эτοгο. Ηε χοчγ τακ. Я нε μοгγ δεз ςβετα. Бεз эτοгο зαπαχα. И δεз Βερы. Я нε μοгγ. Ποτομγ чτο δεз нεέ я δγ∂γ ςεδя ςπραωυβατь “зαчεμ”. И μού οπыτ πρε∂υ∂γψυχ βοςьμυ μεςяцεβ πο∂ςκαзыβαετ μнε, чτο я нε нαύ∂γ нα нεгο οτβετα ςαμα. И δγ∂γ λεжατь, г∂ε λεжαλα, нεςκολьκο ςγτοκ πο∂ρя∂, нε μεняя πολοжεнυя… ∂α, я μοгγ. Μοгλα. Сεύчας μнε λγчωε эτο βοπλοψατь β ακτυβнού φορμε, нο β τακού жε πγςτού. Υчέδα, ∂ργзья, βςτρεчυ. Δα. И чτο? Πγςτοτα. Χολο∂. Δα. Βεςελο υ гργςнο. Ηο нυчнο нε καςαετςя τοгο, ςοκροβεннοгο. Οнο οжυβαετ τολьκο πρυ βςτρεчε ς нεμнοгο чυςλεнныμυ ςβετλыμυ λю∂ьμυ, κοτορыε, ςλαβα Бοгγ, εςτь. И βςτρετυλυςь μнε нα μοέμ πγτυ. Сπαςυδο Σμγ υ υμ зα эτο. Бρэ∂ βςέ эτο. Λю∂υ, υχ μελοчнοςτь, υχ μααλεньκυε λюδέнοчκυ, υχ μυκροςκοπυчεςκαя нεнαβυςτь, υχ υгργωκυ. Δοчκυ ματερυ υ ςολοβьυ-ραзδούнυκυ. Сμεωнο. Ηε χοчγ. Δοβολьнο. ΗΣΧΟЧΥ. Я μακςυμαλυςτ. Иλυ ∂α - υλυ нετ. Ηο τολьκο β гλαзα υ τολьκο οτβετ. Ηυ οδυ∂, нυ ωαχατныχ παρτυύ, нυ ςτρελьδы гλαзαμυ. Ηυчεгο нε χοчγ. Я γςταλα οτ эτοгο. Сκαжυτε μнε, ςκαжυτε жε μнε, υ я γύ∂γ υςκατь, γύ∂γ ς μυρομ, ς чυςτыμ ςερцεμ, ςο ςποκούнού ∂γωού. Ηε τομυτε μεня. ΗΣ τομυτε. Ηο чτο βы εψύ χοτυτε, чτοδы я ς∂ελαλα? Α? ΗΑ чτο я εψέ нε ρεωυλαςь, чεгο нε ς∂ελαλα? Чεμ нε γгο∂υλα? Ποчεμγ? Ποчεμγ нετ нυчεгο ςτραωнεε нεяςнοςτυ, нε∂οςκαзαннοςτυ, нε∂εянυя, βερнεε δεз∂εύςτβυя, πρεςτγπнοгο. И μολчαнυε…эποχε βυ∂υτελυ οнυ πρακτυκγюτ… μολчυ, ςκρыβαύςя υ ταυ… μεчны υ …∂αλьωε πο τεκςτγ. Δα-∂α. ΠΛΑΒΑΛИΖΗΑΣΜ.
Сε λя βυ.
Ηε зοβγ, нε πλαчγ.

∂αηυsκα_13

НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

(Спроба ідеалістичної системи мистецтва)

ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО?
АВТОНОМНІСТЬ МИСТЕЦТВА
МЕТА МИСТЕЦТВА
ЗМІСТ ТА ФОРМА
МЕЖІ МИСТЕЦТВА
ЗМІСТ ТА ФОРМА
КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є КОНСТРУКТИВНЕ
ТУГА ЗА РЕАЛІЗМОМ
КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є ДИДАКТИЧНЕ
ЗМІСТ НЕ Є БАЙДУЖИЙ
ЄРЕТИЧНІ ДУМКИ
ПРОТИ ПЕРЕВАГИ НАПРЯМІВ
ТРУІЗМИ ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
ЧИ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ТАКЕ ОРИГІНАЛЬНЕ?
МИСТЕЦЬКИЙ МАТЕРШЛІЗМ
МИСТЕЦЬКИЙ ІДЕАЛІЗМ
—————————————————————————————————————————-
НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

(Спроба ідеалістичної системи мистецтва)

ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО?
Почнім від цього примітивного питання. Стільки разів повторюємо слова: мистецтво, мистець, мистець¬кий, які мали вже час витертися, вигладитися в на¬ших устах, наче камінчики у воді, вилиняти зі змісту, мов сукно з барви. З причини частого вживання ста¬ли вони такими близькими і знайомими, що не вва¬жаємо за потрібне призадуматися про суть і межі по¬нять, які їм відповідають. Ми нібито розуміємо їх са¬мих про себе, нам так видається, але коли доведеться визначити їх, стаємо майже завжди безпорадні. Оця плутаність і неозначеність змісту та обсягу поняття доводить до постійних непорозумінь.
Перед остаточною відповіддк) треба доконче вирішити й усталити основні преміси.

АВТОНОМНІСТЬ МИСТЕЦТВА

Загально поширеним є погляд, що мистецтво відтворює реальну дійсність1. Правда, що не один раз підносилися проти такого розуміння спротиви, а хоч би тільки застереження; все ж таки оцей помилковий підхід до мистецтва залишився не тільки серед зага¬лу, але і в самих мистецьких кругах. Усе ще говорить¬ся про відтворювання, відбивання, відзеркалювання тощо; Цей погляд є далекою спадщиною по матеріялізмі, чому не перечить те, що він є також осно¬вою початкового, примітивного розуміння мистецтва. Матеріялізм, визнавши мистецтво не за ціль, а тільки за засіб до осягнення інших цілей, не міг погодитися на признання окремої мистецької дійсности і таким чином придав первісному, спрощеному підходові зовнішню покришку науковости. Д^еба сказати різко: отже, ні! Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність. Це не є програма якогось надреалізму. Ніколи. Навіть звичайний реалізм, коли він є мис¬тецтвом, не обмежується тільки до простого відбиван¬ня дійсности. Навіть звичайна світлина, якщо вона хоче називатися мистецькою, не дає лише віддзерка¬лення. Власне відбиття в дзеркалі або світлина до нрсвідки не мають з мистецтвом нічого спільного. Відношення мистецтва до дійсности не можна спро¬щувати до звичайного відтворювання, воно є далеко складніше. В кожному випадку мистецька дійсність є суцільна, в собі замкнена, окрема зі своєрідними за¬конами. Мистецькі закони не є тотожні з законами ре¬альної дійсности.

МЕТА МИСТЕЦТВА

Найперше слід зазначити, що мистецтво діє ви¬ключно на нашу психіку, цебто обсяг або поле його впливу є стисло обмежене. Воно викликує в нашій психіці певні переживання, а саме вражіння, уявлен¬ня, почуття та навіть відрухи волі. З’являється воно завжди та всюди, навіть на найнижчому рівні культури, тому мусить бути одною з первісних потреб людини. Воно торкається тільки психіки, отже, є одною з потреб психічних. Звичайна річ, що є люди, які їх зовсім не мають, які з природи не здібні їх відчувати, котрим вистачать біологічні потреби. Тому завжди бу¬ває стільки байдужих до мистецтва» їх не можна ні об¬винувачувати, ні осуджувати, їм не до снаги ро¬зуміння мистецтва, це їхня природа та й годі. Вони до певної міри хворі, вони не є повними людьми, одначе не кожну хворобу зможемо вилікувати. Зате в кожно¬му підсоннo в кожній епосі та в кожному місці знай¬демо людей, що в них мистецькі_потреби вроджені, і для них такі первісні, як їда чи сон. Це повинна бути загальновідома річ, та проте так не є. Вряди-годи тра¬пляються пугачі, що передбачують у майбутньому за¬гин мистецтва, нібито прийде час, коли воно буде непотрібне. Коли б вони усвідомили собі найпростіші ос¬нови мистецтва, соромилися б виступати з такими ди¬вовижними та недоречними теоріями. Вони дають ни¬ми тільки свідоцтво наївної несвідомости та власної, особистої неспроможности сприймання мистецтва.
З преміси, що мистецтво є первісною потребою лю¬дини, можна видобути два висновки. Перше: якщо мистецькі переживання є початково потрібні, то та¬ким чином вони є також вартісні й корисні, отже, ми¬стецтво є саме про себе суспільною вартістю. По-друге: коли визначна частина людей має вроджений на¬хил до сприймання мистецтва, виходить, що не вистачають ті переживання, котрі дає реальна дійсність. Мистецькі переживання не є ні гірші, ні ліпші від дійсних переживань (дійсних у розумінні тих, що їх спонукою є реальна дійсність), зате в кожному разі вони є корисні, до певної міри незалежні, окремі, самі для себе вартісні та потрібні.
Одне застереження. Не належить розуміти цього в пересічний спосіб, не треба вважати цього за звичай- . ний естетизм. Метою м и сте ц т в а не є крас а . Це було б завузьке обмежування. Мистецькі переживання не вичерпуються естетичними переживаннями. Треба сказати загальніш : метою -м и_с_т_е_ц т в а є викликувати
нашій психіці такі
переживання, яких не дає нам реальна дійсність.

ЗМІСТ ТА ФОРМА

Формою мистецтва є більші або менші клаптики полотна чи паперу, що на них наложена танка верст¬ва фарби або туші. Це конкретні, реальні предмети, це лінії, плями, площини7^5ри”си, мазки пензля наверствування відтінків, уклад ліній та плям є переживання, котрі постають у безпосереднім зв’яз¬ку з” оцими конкретними предметами. (Мистецтво — це до певної міри явище психічне. Образи, картини є тільки спонукою, джерелом мистецтва, зрештою, дже¬релом конечним та необхідним.
Мистецькі переживання є двоякі, а саме творчі, себто ті, що їх відчуває мистець перед та в часі тво¬рення, і сприймальні — то є ті, що їх переживає сприймач у моменті сприймання мистецького твору. І одні й другі є первісні, і теж потреба як одних, так других є вроджена. Також суб’єктивні переживання є: не тільки перші, але й другі. Кожна людина сприймає кожний мистецький твір на свій спосіб, себто інакше. } В кожному образі, картині тощо є стільки мистецьких творів, скільки цей образ мав сприймачів. Об’єктивного мистецтва немає й не може бути. У творця зміст випереджує форму, у сприймача навпаки — форма випереджує зміст.

МЕЖІ МИСТЕЦТВА

Якщо метою мистецтва є згадані своєрідні пережи¬вання, то насувається питання, чи нема інших діля¬нок, що давали б нам такі самі або дуже подібні спо¬нуки. Очевидно, спадають на думку наука та релігія. Побіч основних біологічних потреб (голод та ерос і їхніх відмін (наприклад господарські, суспільні) лю¬дина має ще ряд психічних.потреб: пізнавальні, метафізичні та мистецькі. Мистецтво належить, отже, до тієї ж групи, що релігія та наука. Одначе є між ни¬ми та різниця) що мистецькі переживання є окремі від реально дійсности, а пізнавальні (бажання пізна¬ти дійсність) та метафізичні (бажання зрозуміти суть дійсности) є від неї стисло залежні, безпосередньо з нею зв’язані; одним словом, вони не є окремі.
Можливо, найкоротша, можливо, найзагальніша і, можливо, найбільш наукова дефініція мистецтва є така: мистецтво — це окрема дійсність, яка викликує в нас переживання, потрібні для нашої психіки, котрих не може дати нам реальна дійсність.
У цього такий висновок: мистецький твір є тоді й лиш тоді вартісний, коли викликує вартісні пережи¬вання і передусім такі переживання, якш інша ділян¬ка не могла б у нас спонукати. Твір, що не сповнює цих умов, властиво, годі назвати мистецьким твором.

КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є КОНСТРУКТИВНЕ

Мистець створює окрему дійсність. Але створити щось із нічого не можна. Навіть природа не творить із нічого. До кожної творчості потрібний матеріял. Ма¬теріалом мистецького творення є уявлення мистця Барва та лінія, фарба, вугіль та туша для маляра чи графіка; брила, мармур та дерево для різьбаря; слово для письменника тощо — це тільки засіб зовнішнього оформлення, відтворення уявлень, їхньої ма¬теріалізації. Помилковим є загально досі поширений погляд, що матеріялом творчости є колір, площина або слово. Мистець будує твір виключно з власних) уявлень. Уявлення та враження мусять мати спонуки; вони є витвором нервів під впливом зовнішніх побуджень, себто поста¬ють вони на основі зовнішньої дійсности. Ось такий далекий шлях від реальної дійсности, до мистецької дійсности. Має він аж п’ять ступенів: від спонуки до вражіння, від вражіння до уявлення, від уявлення до укладу уявлень, від їхнього укладу до засобів барви чи слова, і вкінці матеріялізація цих засобів. Перей¬шовши стільки стадій, первісні спонуки з правила не є зовсім подібні до кінцевих вислідів, себто мистецька дійсність є інша, ніж реальна дійсність. Майже при кожній стадії мистець будує, а саме з вражінь уявлен¬ня, з уявлень зміст (.іноді також ідею) твору і т. д. Уявлення, а ще більше вражіння є хаотичні, безладні, невпорядковані. Цей сирий матеріял треба впорядку¬вати, виправити, вибрати з нього те, що важне й суттєве, а навпаки відкинути те, що неважне й не-сутнє. ^.вибраних уявлень треба зложити суцільну цілість. І5д ним словом, мистець мусить скомпонувати твір. Первень будування висту¬пає навіть у творах, що на перший погляд роблять вражіння хаотичности та недоладности. Попросту, ^ мистецькому творі навіть треба хаос збудувати Справжній хаос є можливий тільки в реальній дійсності, але ніколи в мистецькій. Тому помилково називати якийсь мистецький напрям «конструктивізмом»3, бо взагалі кожне мистецтво є конструктивне.

ТУГА ЗА РЕАЛІЗМОМ

Кожний мистець виявляє в будові свою спро¬можність, це виявлення дає йому почуття сили, а по¬чуття власної потуги приносить, як відомо, внутрішнє вдоволення, повну насолоду, інакше кажучи — лис¬тя. Чим більше вкладає він себе в твір, тим більше він задоволений. Тому нічого дивного, що кожний мис¬тець настроєний з правила протиреадістично. Навпа-ки, звичайний сприимач хоче в дію сприймання вкласти якнайменше зусилля, момент будування ли¬шається для нього майже завжди неспостережний, увага його переходить понад ним здебільшого байду¬же. Тому пересічний сприимач був у кожній добі та в кожному краї настроєний реалістично, він бажав і ба¬жає реалізму. І з своєї точки погляду він має безперечну слушність. Тут таємниця вічної незгоди мистця із сприймачем. Коли мистець іде в реалістичному напрямі, то робить уступки (ком¬проміс) на користь останнього. Є, очевидно, люди, що з природи люблять податливість (компромісовість).

КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є ДИДАКТИЧНЕ

Мистецькі переживання потрібні й вартісні самі про себе, тому мистецтво — суспільна вартість. Але, окрім цього, сповнює воно ще одну суспільну дію. Мистецтво вчить, так, усюди та завжди вчить. Вчить не гаслами, моральними науками, про¬повідями. Вчить саме собою. Мистецтво викликує в душі переживання, що їх не може дати ніяка інша дійсність. Мистецтво діє в інший спосіб на на¬шу психіку і таким чином збагачує її, поширює її об¬сяг та досвід, підносить кількісно та якісно її засоби, розвиває чутливість вражінь, прецизність уявлень, напруження почувань та силу явищ волі. Це один йо¬го вклад у нашу психіку, а є ще другий. Мистецтво дає нам хвилини повної, практично безвартісної, без¬корисної насолоди, або, інакше кажучи, переносить нас на якийсь час у ділянку вищих вартостей. Побут хоч би хвилевий на такій висоті, очевидно, підносить нас морально. Це робить його мистецтвом. Кожне мистецтво є навчальне (дидактичне).

ЗМІСТ НЕ Є БАЙДУЖИЙ

Якщо мистецтво діє морально, то робить це безпо¬середньо тільки змістом. Це стається попросту тому, що форма — це конкретний предмет, а моральні яви¬ща належать до абстрактної ділянки. Конкретність не може безпосередньо діяти на абстрактність, посеред¬ником мусить бути зміст, який є явищем психічним, отже, абстрактним. Щоб мистецтво побільшувало ділянку вищих вартостей, його зміст мусить до неї на¬лежати. Для цього вистачає, коли він справді мис¬тецький. Виходить, що зміст не є байдужий.

ЄРЕТИЧНІ ДУМКИ

Говоримо майже на кожному кроці, що мистецтво розвивається, поступає вперед, здобуває нові позиції. Очевидно, що кількісно мистецьке надбання росте з кожним роком, з кожним днем. Але це не похід упе¬ред. Чи справді в мистецтві існує роз¬виток та поступ? Коли досі від чотирьох століть недосяжним ідеалом є майстри Ренесансу, коли сьо¬годні можемо захоплюватися технікою й май¬стерністю передісторичного маляра буйволів із печер Альтаміри, коли на багато тисяч літ розв’язано в цьо¬му печерному мистецтві проблему руху, бігу (буйволи в розгоні), що над нею так клопотався недавно футу¬ризм…4 Кажуть про одного пуриста, що він зачеркнув на папері кілька обрисів і дав до лякувальника зама¬лювати площини. Звичайно, лякувальник закриє фар¬бою площину найрівніше. Проте цей образ міг бути твором мистецтва, але хто відважиться доказувати, що техніка цього наймодернішого з модерних мистців стоїть вище від мистецького ремесла якої-небудь ми¬нулої епохи? Навіть у ділянці технічній можемо про розвиток та поступ у мистецтві говорити тільки з

великими застереженнями, а що вже й мовити про справи самої творчости! Мистецтво не є водою, не пли¬ве, а проте воно завжди творче.
Безперечно, що кожна доба має свої власні художні форми, свої власні способи мистецького вияву. Одначе вони тільки змінюються, і годі говорити про їхній ступ¬невий та послідовний розвиток. Мистецькі форми одної епохи не є здебільшого ні вартісніші, ні кращі від ми¬стецьких засобів іншої. На них складається надбання поодиноких мистців, а це залежить передусім від оди-’ ниць. Одиниця — це не тільки витвір обставин, що се¬ред них вона живе; як вчить матеріялізм, одиниця - це одноразова подія. Мистецькі форми якоїсь доби - це способи мистецького вияву одиниць, що живуть у цьо¬му моменті. А втім, усі мистці, без огляду на те, в яко¬му часі вони живуть, подібні один до одного хоч би то¬му, що кожний з них має вроджені творчі потреби. Очевидно, кожний, хто є справжнім мистцем, бо тільки такі будують мистецтво. Висновок: мистецькі форми кожної епохи є неповторні, а одночасно ху¬дожні закони всіх часів до себе подібні.
Вартість одиниць, їхнє творче напруження, не підлягає якомусь однонапрямному розвиткові, хоч зазнає воно змін. Тому й засоби мистецького вислову є цариною, що в ній не діють закони однобічного по¬ступу.
Поняття розвитку перенесено механічно на ділян¬ку мистецтва (точніше кажучи, на мистецтвознавство) з природничих наук. Але сьогодні, коли й у природо¬знавстві спадщина Дарвіна захитана і коли частинно виправдується старого Карно, слід і в мистецькій кри¬тиці вживати слова «розвиток» чи «поступ» дещо обе¬режніше.

ПРОТИ ПЕРЕВАГИ НАПРЯМІВ

Другим фетишем мистецької критики є поняття напрямів. Вона намагається за всяку ціну втиснути кожного мистця в якусь шухляду, приклеїти йому де¬шеву етикету якогось напряму. Чи поняття мистець¬кої течії справді потрібне, важне та конечне? Чи мистецькі напрями дійсно існують в об’єктивному ро¬зумінні цього слова, себто чи справді мистецьке жит¬тя кожної епохи розпадається на поодинокі струмені і замикається без решти в їхніх рамах? Одним словом, чи мистецтво творять напрями? Назви видумують здебільша критики, щоб таким дешевим способом об-легшити собі завдання, повкладати мистців до гото¬вих шухляд і мати святий спокій, або другорядні мистці, щоб звернути увагу на себе і свою нецікаву творчість. Якусь признану величину беруть за майст¬ра й усе в порядку. Хай собі, але фетиш напрямів шкідливий для молодих і некритичних початківців (або й непочатківців), бо викликує дурійку епігонства. Пам’ятаймо, що мистецтво творять мистці (одиниці), а не нагівя’м’и. Пікассо — знаменитий маляр, але має на собі щось аж чотири наліпки. Вийміть його з шухляд ізмів!

ТРУІЗМИ ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Слід пригадати відому, не т>дин раз висловлювану, проте ще не признану й не поширену правду, а саме,що національний характер не творить у мистецтві народна або історична тематика чи наслідування народних або наших давніх способів оформлення мистецького твору. Аж соромно повторювати такі труїзми, але годі. Мистецтво само про себе є суспільною вартістю, а нація — це, очевидно, суспільство; отже, мистецтво саме про себе є також і національною вартістю. Мистець
є тоді. національним, коли признає свою приналежність до даної нації та відчуває співзвучність своєї психіки зі збірною психікою свого народу. Якщо цеі відчування справді щире, воно, напевно, знайде вислів — навіть мимохіть — у творах мистця.

ЧИ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ТАКЕ ОРИГІНАЛЬНЕ?

Національної оригінальности не треба шукати ви¬ключно в народництві та бувальщині, їхня прарідність і чистість є дуже та дуже сумнівна, в кожному разі не стовідсоткова. Борис Антоненко-Давидович у
своїй відомій повісті «Смерть» говорить, що ук¬раїнська нація вигадала тільки «плахту (зіс!) й банду¬ру». Це, звичайно, помилка. Ми навіть бандури не ви¬найшли, бо, як загальновідомо, прийшла вона до нас, влас¬не, з Італії, та ще й до цього дуже пізно. Яких дев’ят-десят відсотків наших народних казок, приказок то¬що навіяні з чужини. Деякі коломийки та думки на¬гадують до омани ні менше ні більше тільки… ес-панську народну музику. Чи творчість такого, напри¬клад, Андрієнка5 така знову чужа, а всяке народ¬ництво таке знову прарідне?
Навпаки, прихильників останнього можна потіши¬ти іншим прикладом. Такий модерний кубізм, який нібито вискочив з голови Пікассо і є плодом холодно¬го інтелекту,- це ніщо інше, як тільки справжнє на¬родне еспанське мистецтво6, очевидно, у великій мірі
перетворене (це річ менше відома, але таки так). Але 1 з народного мистецтва треба видобути загальні про-
блеми, а не зовнішні прикраси, одним словом, треба піднести його до понадлюдового рівня, але не може
вчинити хюа… шопен чи… ПЇкассоМ

МИСТЕЦЬКИЙ МАТЕРШЛІЗМ

Вимоги чітких, яскравих зовнішніх національних признак у мистецтві — хоч із свого вихідного пункту оправдані — мимохіть наближуються до матеріялістичного розуміння мистецтва. Тут мистецтво це тільки надбудова (клясичне слово їхньої терміно-
логії) суспільного життя, а його єдиною метою є помагати в зовнішньому та внутрішньому закріпленні кляси (другий фетиш), що його витворила. Мистецтво засіб суспільної боротьби. Послідовно йдучи, вони повинні були дійти до заперечення мистецтва взагалі. Спинив їх перед тим останнім кроком звичайний здоровий глузд. Так як він тепер проявляється, мистецький матеріялізм сам у собі суперечний.

МИСТЕЦЬКИЙ ІДЕАЛІЗМ

Навпаки, мистецький ідеалізм суцільний та послідовний. Він є єдиною системою, яку можна оперти на Науковій дефініції мистецтва та в логічний
спосіб вивести з неї. Вважаючи мистецьку дійсність заокрему і знаходячи в ній самій, а не поза її межами мету та всякі вартості, ідеалізм відкриває в самому
мистецтві широкі обрії.

Ти не прийдеш. І вони не прийдуть. Я буду сама.
Я читатиму і писатиму, малюватиму, гратиму…
я буду мати купу вільного часу.
Я готуватиму смачненьке і буду роздавати його бомжам.
Я питиму з зірками на брудершафт. А місяць буде виголошувати тости.
Я розмовлятиму з деревами і каміння плакатиме разом зі мною. Наші сльози змішаються і сіль виблискуватиме на асфальті.
Я буду вештатися містом і вештатися змістом, вивчаючи його незнайомі вулиці, його вилиці. Я не буду перейматись відсутністю змісту.
Наявніть форми залишить мене байдужою.
Я заходитиму у нові двори. Буду повільно розглядати вікна.
Чорні, жовті і блакитні. Я спостерігатиму за людьми.
Як вони люблять і ненавидять, як вони товаришують, як вони напиваються, як вони метушаться на кухні, як вони виховують своїх дітей.
А своїх не матиму. Якщо у мене буде хлопчик, то я назву його Андрієм. Обов*язково. 13 років зобов*язують. Ти паче це гарне ім*я.
Я спостерігатиму за нами. Але я буду далеко. Чи вони?
Нас розділятиме скло вікон і стіни домів. Нас розділяють роки і звуки. Нас роділяють фарби. Пастозні і легкі, акварельні. Нас розділяють полотна. І простирадла. Нас розділяють рядки літер, сторінки, томи… запах друкарської машини і свіжої книги. Нас роділяють атональні звуки. І мінорні тональності. Струни і партитури. Ці таргани, що заплутались у павутинні. А ще - легкий сум, ностальгія, легке, але нестерпне, болюче відчуття тривоги невідомо за що.
Вітер торкатиметься мого голосу і туман ковтатиме мої слова.
Жадібно і пристрасно.
Жовте світло ліхтарів буде сповнювати мене повільно і невпинно.
Я майже лусну від запаху цієї ночі, запаху хвої і шелесту машин, що рідко стрічаються у такій порі.
Я буду захлинатися.
І не буду відкладати це на завтра.
Сьогодні я вип*ю з зірками за Олексія. І за Андрія. І за скорпіонів, що причаїлись на моїй лівій щоці, на плечі і на животі, біля талії, підкреслюючи її. Ніхто з вас так не побачив її. А жаль.
Я питиму за вас, хлопці, бо більше не маю що з вами робити. Вип.*ю за синій светр Михайла. І все. Досить з Соняшника.

Понимаете, здесь всё не так просто, как кажется на первый взгляд. Я бы сказала, что тут нужно обратить внимание на два “узловых момента”, от оценки которых и будет зависить наше дальнейшее решение – какой поступок будет хорошим, а какой – плохим (и сответсвенно наше решение, как действовать, ведь подразумевается, что в этом мысленном эксперименте мы выбираем то, что считаем максимпльно хорошим). 1) Это то, как мы оцением состояние ангела, его, так сказать, положение, его ситуцию. 2) Что мы понимаем под влюблённостью.Если ми рассматриваем это состояние (или положение) “быть ангелом”, как “тёпленькое местечко”, как что-то выгодное или приятное, то заявление о том, что мы не решаемся пожертвовать этой мишурой ради вечной, светлой ценности – любви выглядит кощунственно и крайне эгоистично. Да, пожертвовать ради доброго и светлого всем-всем-всем это однозначно хорошо. Самопожетвование мне вообще нравиться. И вообще, говорим ли мы о жертве, если отбрасываем мишуру и тлен в обмен на жизнь и свет? Это скорее необходимый шаг.Но, когда я говорила о том, что будь я ангелом, я бы не прыгнула, я подразумевала под “быть ангелом” нечто совсем другое. Это значило быть кардинально в другом состоянии. Это значило быть способным дарить свет и жизнь, дарить божественную радость, утешать и ещё раз утешать многих неравнодушних людей на земле (и равнодушних, конечно тоже – но они не увидят этого, и тут причина в них самих). В таком случае, если я прыгаю, то я полностью отдаю себя одному человеку и при этом обделяю, причём по собственной “доброй воле” многих-многих других людей, которым я, как ангел, могла помочь. Я ведь по настоящему люблю, как ангел, всех людей. И тому одному я, возможно, в бытность ангелом помогла бы больше, чем в своей телесной оболочке, проходя через терни быта и всякой другой так до боли нам знакомой из нашего жизненного опыта причинности.
Но! Это тоже можно расценивать двояко 1) как желание сделать больше и подарить, отдать, помочь, утешить… и 2) как желание оградить себя от лишних трудностей. Первое хорошо. Второе – плохо. Я не думаю, что хорошо идти по принципу наименьшего сопротивления только ради того, что-бы по нему идти и сдель себе жизнь приятнее. Хотя придумывать себе лишние сложности тоже не стоит (в смысле их безпочвенного надумывания). Хотя тут также остаётся вопросом – а проста и приятна ли жизнь ангела? Может она востократ сложнее земного ада? И требует максимальной самоотдачи и не позволяет тебе хоть немного отключиться, отдохнуть, побыть в состоянии спящей совести… а надобно тебе постоянно трудиться духовно. Не так-то это просто на мой взгляд.Хотя, тут нельзя не вспомнить такую прекрасную идею как христианскую. (Я тут конечно дико извиняюсь, ибо изложу всё крайне популярно, на своём уровне примитивного восприятия и не очень заботясь о правильности подбора слов, хотя и чувствую сама уязвимость подобной позиции (узображать что-то приблизительно), я надеюсь, что общая мысль должна быть понятной)
Ведь Бог (тот, который единый), посылает Своего Сына (т.е. и себя тоже) на землю во искупление грехов человеческих. Он принимает смерт на кресте… вообщем что это я – это и так понятно. Мало того, что в телесноть падает, так ещё и в самые страшные страдания. Вот вам и морально-этический идеал. Хотя в этом случае это вызвано всё-таки желаением помочь ЧЕЛОВЕЧЕСТВУ, а не одному какому-нибудь, пускай даже Человеку. Но ведь это воистину божественное решение! Ведь насколько это …!!!!… ПРЕКРАСНО. Вот.

Да, и по-поводу влюблённости : ведь написано в условии задачи, каторую мы решаем “влюбился ангел”, а не полюбил всем сердцем. Влюблённость может быть типа “мне он нравиться, хочу, что-бы он был моим”. Ведь часто страсть, восторг, желание обладать принимают за любовь. А это разные вещи– желание принимать, брать и потребность отдавать, жертвовать. Хотя к счастью бывает в жизни так, что двое соединяются в прорыве обладать друг-другом (и тут ведь имеется в виду не только физический момент, но и духовный или какой-нибудь ещё), а потом эти отношения развиваются и переходят на другой уровень. Мне хочеться сказать более высокий, но вы тут скажете: кто я такая, чтобы задавать иерархию ценностей и благ, но вы не сможете не согласиться, что этот уровень будет качественно другим. Можно демократично заявить, что мы не будем говорить это лучше, это хуже – ведь мы с вами совмесно не договаривались о наших идеалах, они у нас могут быть разными. Я просто скажу, что одно я принимаю, а другое отвергаю (как самоцель). Но мне кажеться, что эти все мыли (так сказать), выглядят крайне запутанно. В любом случае хочеться сказать, что жизнь тоньше, чем нам иногда хочеться видеть, и не стоит так уж рубить с плеча.
И остаётся непонятным – может ли нам что-что сказать простое “да” или “нет”. Произойдёт ли тут какой-нибудь обмен менниями, будет ли вообще коммуникация, если каждый останеться в своей системе (слов и закреплённых за ними значений, понятий, интенций, ценностей) ? Имеет ли тут место понимание? Или мы просто тяготеем к тому, чтобы свою сетку, которую которую мы набрасываем на мир с целью понимания и возможности в нём ориентироваться и действовать, так вот, эту сетку пополнять каким-то материалом и данными, но не разу не задуматься о том, есть ли действительные основания у неё, и искать более морального или этического, более живого и доброго, более светлого и радосного, может более справедливого, может более красивого, или более жизненного и настоящего, с болью и кровью, ведь возможностей много, а большинтсво из них мы, как мне кажеться, просто не замечаем, не хотим видеть… Это прозвучит банально, да, но мне кажеться верно. Ведь мы оставляем столько всего несделанным, ведь мы так много откладываем на какое-то “потом”, которое никогда не наступит, мы так ленимся, хотя и часто заполняем себя какой-то важной и нужной (для чего-то) работой и делами, но разве это всё то, что должно быть сделанным, разве это то, к чему мы стремимся, и как часто, осознавая это, мы рельно предпринимаем действия, чтобы изменить это? И надолго ли нас хватает? Делаем ли мы всё что можем, или безбожно халтурим и вечно убегаем? А если яростно за что-то хватаемся, то всегда ли это оказывается тем, что мы искали? Ведь это чертовски похоже на репетицию спектакля И спектакля никогда не будет, а репетиция эта – первая такая, вялая, пристрелочная, лишь в общих чертах намечающая что-то…
А теперь я готова выслушать, что в этом нет ничего оригинального и интересного, что это банальные мысли в ОЧЕНЬ запутанном и паршивом изложении (к тому-же патологиски неграмотном), что это затянуто и безсодержательно… и что это вообще никто читать и не собирался ! :))))))))) Воть
—————————————————————————————————————————–

а сейчас я бы пригнула незадумываясь. а после того как подумала бы - тоже прыгнула.
смотрела сегодня АнгелА. НАпишу потом об этом фильме, о Небе над Берлином… и об Ангелах, которые хлопают крыльями у нас за плечами)

Мої батьки ніколи не дарували мені нічного на день Св.Миколая.
Але цього року я отримала від Миколая дуже добрий подарунок. Вчора я багато чого зрозуміла. З тих речей, котрі потрібно насправді розуміти. Боляче. Поржнеча всередині. Все як по Екклезіясту. Але нічого. Я ж 8 місяців жила з іще більшим білем. Я вже загартована. Я буду в нормі через місяць. Сподіваюсь. Буду лікуватись реквіємами та мінорними симфоніями… буду слухати Богему. може вдастся поплакати. Бо зараз немає слів а є лише біль. Він ріже мене. І я з мазохістичним задоволенням спостерігаю за ним. Бо знаю, що це необхідно. Знаєтє, що доброго в справедливості? Її необхідність. Невблаганність. Неуникність. Від неї не втечеш - всеодно наздожене. Бо знаю, що я заслужила. Що ніколи нічого не відбувалось зі мною просто так. Головне не почати пити і палити. Бо із запою я можу не вийти. Я дуже захоплююсь. Як почну то вже не перестану. Хоча якщо вірити хіромантіі (пророча назва, еге ж ?), то я помру десь у 30 років. У мене дуже коротка лінія життя. Мені вже менше половини життя залишилось. І я не збираюсь витрачати його на соплі. Хоча якщо це правда, то можу собі дозволити деякі задоволенні цілком егоїстично. Навряд я встигну народити. А себе мені не шкода. Я і так достатьо хвора, щоб від цього страждати час від часу. А знаєте, що прекрасного в трансценденталізмі? Його трансцендентальність. Я просто в захваті від його методологічної настанови. Маю підстави мій вчорашній досвід, чи вірніше роздуми, що за ним послідувати, назвати трансцендентальним поворотом в моїй свідомості. І стосується цей поворот дуже інтимних стосунків. Я і Ти. Як у Бубера) От так. Філософ у депрессії - це страшне. Так шо не наближайтесь - це заразно. Обходьте мене боком. Я буду в навушниках голосно слухати Квін чи Пінк Флойд. Очі мої будуть вологі. Я вас не почую і не побачу. Ніяких образ. Ніякого осуду. Ніяких оціночних суждень. Просто глухий біль. Не менше, ні більше. Розчарування? Так, трошки. Але це не головне. Це скоріше як спаклюжена мрія. Вже вдруге. Хоча насправді не вдруге, а… дайте порахую…в четверте. Але від цього не легше. Таке життя. Такі ми. Коли я була мала (від 3 років), то коли мене питали, я стабільно давала наступні відповіді на наступні питання. “Як справи?” - “Тррруба”, - кажу я. Я картавила в дитинстві. Француженка) “Що робити?”, - “Молитись!”. Діти вони розумні. Я була тоді просто брахмачаря. І що зі мною зробив дітсадок…яке падіння нравів…жах. Але ми сьогодні не про це, дорогі мої друзі. Сьогодні ми хоронемо дві мої мрії. Сьогодні я піддаюсь своїй сублімаціонній фантазії. Сьогодні в мене гучна панехіда. Мрія померла, слава новій мрії. Le Roi est mort, vive le Roi !!! Вдаримо етикаою Канта по своєму егоїзмові. Думаймо про те, як стати вартими щастя. А не прагнемо щастя. Молімося непристанно і сповідуймо категоричний імператив. Хочу піти на сповідь. Може до неділі дозрію. Це мені подобається. Буду курить опіум для народу. І нюхати ладан. Хоча я і так постійно його нюхаю) От. А ще я почала малювати на лекціях. Я буду малювати вам усім подарунки. Так що не дивуйтесь. Ви ж не проти? Якщо вам не сподобається ії сюрреалістично-символістичний напрям, то я не буду наполягати. Але я не люблю мертвих метеликів так само як і завершених картин. Іх краще не бачити. Іх краще позбутись. Назавжди. Адин мій знайомий заказав би на моємо місці, що ви б продали ці роботи за великі гроші після моєї смерті))) Але ж я не така. Я скромна. Чесно. Я так навіть не думаю. Просто згадалось. Він так про книжки зі своїми ремарками казав) Буде він я Ленін) Але то я жартую. Він гарний, я його люблю. Не бивлячісь ні на що. Сподіваюсь, що він цього не читатиме, бо ж він дав чесне слово не читати мій ЖЖ. Буде гарна перевірка. Але досить про нього. Він тут нідочого. Сьогодні у мене панехіда по іншим особистостям. Сьогодні у нас одна фізична смерть і одна духовна кома. Так кома. Може лікарі щось із цим зроблять. Не знаю. Прогнози - 50 на 50. Хоча на мою думку - пачієнт скоее жів, чем мёртв. Але паціент не дуже щось мені радіє. Але я практикуюсь у прощенні. Молюсь за тих, хто робить мені боляче. Це гарний полігон для духовного росту. Категоричний імператив завжди зі мною. Як і Віра. Так що прорвемось. Це всеодно не порівняти з минулим роком, коли я тричі була реально на крок від самогубства і мені вісім місців не хотілось істи, пити, вставати з ліжка, жити, спати, дихати навіть було боляче… це пройшло 14 жовтня. А почалося перед НР. Жахливо. І як я все пережила? Треба буде річницю відсвяткувать. Якось по-чорному. Подарую йому білих троянд. Це буде красиво. Я всім подарую білих троянд. Дістати б мені лише гроші. Я взагалі не люблю такого писання… в мене це зараз якось автоматично виходить. Просто записую свої думки. Хоча може це і справді онанізм. Але моя совість чиста, бо я кинула цим давно займатись. А комплекс Амелі у мене як був, так і залишиться… і шокова терапія такого роду, як вона мені була надана минулого року (я підкерслюю що справедливо і заслужено), але була не дієвою. А тільки зробила гірше. Тільки тепер я розумію, як то було користо для мене. Це гарна школа. Я тоді, як і після подарунку св.Миколая, відчуваю біль знання і біль смислу. Змісту. Суттєвості. Правди. Так, правда гірка. Її просто треба запивати чимось гарким. Я запю її своєю курсовою. Може Зайчику сподобається моє подвижництво. Все піде на благо філософії. Ніяких амурів. НІяких проектів. Ніякого планування сімей. Ніяких снів про вагітність. Доречі, мені часто сниться, що я вагітна. Це значить, що я буду нещасна в особистому житті. Що ж. Така моя доля. Я смиренно випю цю гірку чашу. До останньої краплі. Із вдячністю. Щірою.

Requiem aeternam,
Dona eis Domini,
Et lux perpetua luceat eis…

[…]

Kyrie eleison, Christe eleison. Kyrie eleison.

[…]

Rex tremende majestatis,
Qui salvandos salas gratis,
Salva me, fons pietatis.

Ingemisco tamquam reus :
Culpa rubet vultus meus :
Supplicanti parce, Deus.

Dies ira, dies illa
Solvet saecum in favilla,
Tested Davsd cum Sibylla.

Sanctus, Sanctus, Sanctus Dominus Deus Sabaoth\Pleni sunt caeli et terra gloria tua. Hossana in eselsis.

Agnus Dei, qui tollis peccata mundi ^ dona eis requiem. […]

Lacrimosa dies illa,
qua resurget ex favilla
Judicandus homo reus.

Huic ergo parce, Deus :
Pie Jesu Domsne,
Dona eis requiem.

Ви вже в екстаці від всіх храмових запахів. Від світла. Ви вже в медитативному стані. Ваше тіло покадає вас. І мене. Нас всіх разом, об”єданаих зараз рямцями цього посту. Наші погляди направлені вглиб себе. Якщо ви промовляли слова щіро і з розумінням змісту - то поза себе, але через себе. Вітаю. Я дуже люблю такі стани. Сподіваюсь, що трошки світла ви побачили. Мені лише залишається вірити у те, що те світло, яке я бачу, це не поїзд в кінці тунелю….

П.С.

і якщо деякі особистості чиє імя я не виголошуватиму в сує, будуть закидати мені, що я не знаю латини, то скажу що латина для мене рідніше української мови. Бо розмовляти вільно українською я почала лише у цьому році. Латиною я, звісно, не розмовляю, але я з семи років співаю гімни і цілі меси латиною. Так що деякі молитви я знаю краще ніж таблицю множення. І звісно, що я свідома змісту, сонечко. Цілую тебе віртуально у носик. Щоб ти образився. Це буде моя маленька помста.

Месяц Январь - переломний. І., Д.
Месяц Февраль - шокова терапія.
Месяц Март - тяжкий. болісний. важкий. Курсова. Жах, бо безглудо себе поводжу і не можу взяти в руки.
Месяц Апрель - затяжно болісно важкий. Декілька спроб. СА. Полегшення. Але часткове.
Месяц Май - теж саме. шизоїдно потіряний у світі. Ерзац-кохання.
Месяц Июнь - страшний.
Месяц Июль - важкий і неприємний. скандальний.
Месяц Август - пустий і болючій.
Месяц Сентябрь - реабілітаційний. рецедиви.
Месяц Октябрь - пішло діло на поправку. з 14-го чила. наче добре себе почуваю.
Месяц Ноябрь - все добре. 24 число - я заново народилась на цей грішний світ)
Месяц Декабрь - несподіване щастя, що звалилось на мене не знаю звідки і так само несподіванно пропало. пошукаю його. почекаю на нього. я ж терпляча)

Рік - дуже важливий у моєму житті. Багато всього пережито, передумано, відфільтровано у думках, вчинках, стосунках, забобонах, пресубпозиціях…. як він почався, так і закінчуеться. Все симетрично. Дрімз кам тру. И Найт дріімз теж. Особливо нічно кошмари)

Предательство и измена наверно самое страшное, что мы можем сделать.
У меня в какой то момент соединилось несколько произведений, посвящённых этой теме. Именно о них я и расскажу. Это мультфильм о пингвине. «Дорога» и «Ночи Кабирии» Федерико Феллини и «Лето с Моникой» Ингмара Бергмана.
Мы увидим: обманутого пингвина (отца), обманутую любящую женщину, ещё одну обманутую любящую женщину, и, наконец, любящего преданого мужчину.

Если честно, то меня довольно легко расстрогать. Я легко плачу в кино. Но при одном только упоминании о пигвине мне хочеться плакать Этот мультик о любви, самопожертвовании и вере. Крепкой, насокрушимой вере. Так случилось, что пингвину подменили яйцо, которое он высиживал. Но он не замети обмана. Он разговаривал с камнем, который ему подложили. Когда у всех уже вылупились пингвинята, он не терял веры в соего малыша. Все уже собрались покидать ето место со своими первенцами и отправились в плавание. А он ждал. Он не мог бросить своего детёныша. Когда погода совсем не позволяла ему оставаться, он взял своё яйцо (камень) в руки и поплыл с ним. Он боролся с волнами, как мог. При лучах заката звучат голоса за кадром : “Если бы пингвин сейчас выпустил камень из рук, то он бы добрался до берега”. Они тонут вдвоём.

Дорога повествует нам о блаженной, которую берёт к себе бродячий артист крутого нрава. Она почему-то любит его и не бросает насмотря на то, что он её бьёт и изменяет с первыми попавшимися девками. “Если не я, то кто?”. Действительно, кто-то же должен о нём заботиться. Кто-то должен его любить. Ведь так должно быть. Но Дзампано не выдерживает жизин с девушкой, которая немного не в себе. В один прекрасный день он бросает её. Через несколько лет он узнаёт, что она умерла. Он уходит к морю, бросается в отчаиньи с головой в песок, и плачет одиноко.

Кабирия - проститутка. Но несмотря на свою профессию, она сохрагила тепло души и веру в хорошее будущее. Она очень милая девушка. За ней начинает ухаживать молодой человек скользкой наружности, который изображает из себя горячё влюблённого. Говорит, что любит и что ему всё равно, кто она и чем она занимается. Он делает ей предложение. Она вне себя от счастья. Она всё продаёт, собирает вещи и перезжает к нему. Но к нему она так и не попадает. Любуясь красотами заката у обрыва в тихом лесу он хочет сброситье её вниз. Она ддогадывается об этом по его нервному виду. Это из-зи денег. Она отдаёт ему все свои деньги. Он убегает. Конечно, прихватив с собой купюры. Она плачет. Выходит на дорогу и встречает веселящуюся компанию с музыкантами и танцами. Жизнь продолжается, како-бы она не была горькой.

В этом фильме Феллини красиво использует один пиём. Вначале он показывает проведение темы. Весь фильм - развёрнутая вариация и разработка показанной вначале миниатюры. Фильм начался с того, как ухожёт Кабирии сталкивает её в воду, отобрав её сумочку. Но в тот раз Кабирию спасают и она не утонула несмотря на то, что она не уменя плавать.

У каждого режиссёра есть какие-то свои любимые символы, темы. В авторском кино это очень хоро заметно. Это есть у Тарковского. Это есть у Феллини. В фильмах Феллини всегда есть религия, вера, Бог, Церковь, Папа. (”Бокаччо70″, “Дорога”, “Ночи Кабирии”, “Дольче Вита”). Есть музыканты. Особенно сентементальны у него трубачи (”Дорога”, “Дольче вита”, “Восемь с половиной”). Он любит говорить о бродячих актёрах. О блаженных. О творчех людях. Ему интересны писатели (”Долче вита”). К слову сказать “Ночь” Антониони - это определённый диалог с “Дольче вита” Феллини.

—————————————————————————————————————————-
Сразу хочеться начать с того, о какой, собственно говоря эпохе идёт речь. Я как человек, достаточно долго болевший историческими романами и любящей вглядываться в прошлое, собирая его по клаптикам, в каком-то смысле гурман исторического жанра.

О Средних Веках фильмов снято много. Среди тех, которые на мой взгляд действительно являются гениальными, будет и этот фильм - “Седьмая печать”. Если говорить о Средних Веках широко и не иметь в виду сугубо восстановление историческиих событий как главную цель синематографического произведения, то рядом с этим фильмом я ставлю: “Андрея Рублёва” А.Тарковского, “Гамлета” с И.Смоктуновким и того же времени - “Короля Лира”.
——————————————————————————————————————–

Раз уж мы заговорили о времени, о котором рассказывает режисёр, то я бы отметила в первую очередь широту и панорамность этого произведения. Религия и Церковь, Крестовые походы, эпидемии чумы, ведьмы, пляска смерти, бродячие комедианты (тут интересно было бы отдельно проанализировать темы странствующих актёров - “Дорога” Ф.Феллини, несколько неплохих фильмов о Мольере…) - вот о чём повествует Бергман. И в этом нет ни грамма бутафории и театральности. Железные кольчуги, грубая ткань, неисковерканная латынь и аутентичные гимны - это можно увидеть, услышать и потрогать.

Фильм динамичен. Его панорамность не даёт провиснуть повествованию.

Это скульптурная лепка образов из чёрно-белой ткани. Каждый кадр выверен и продуман. Вы только жалеете, что не насладились слиянием линий и игрой свето-тени ещё секунду. Поразительно живописно и пластично. Он немного тягучий. Вот Тарковский, как мне сейчас кажется, в своих долгих гуляниях камерой при звенящей тишине остаётся за происходящим. Он немного отстранён. Смотрит со стороны. Он и сам заворожен, но ощющения вовлечённости у меня не возникало. Но Бергман совсем другой. Он увлекающий и втягивающий. Настойчивый. Он не отпустит вас, пока не встряхнёт хорошенько вашу нервную систему.

Фильм безусловно философичен. И как сказала бы проф. Левчук - однозначно психоаналитичен. Танатос - лейтмотив всего произведения. Апокалипсис во всех его вариациях. Поэтичная эсхатология. И пугающая пустота. Незнание. Отсутсвие веры. И особенно пустота. Смертельная пустота. Тревожащая. Суетность и бесполезность, смехотворность нашей жизни толкают главного героя на то, что бы он осмелился предложить Смерти, которая пришла забрать его душу, партию в шахматы. Зачем? Он хочет дольше прожить? Оттягивет последний момент? Нет. Он хочет обрести знание. Вера и\или. Знание и\или вера. Врождённость идеи Бога. Вот такие уважаемые метафизические вопросы тревожать нашего благородного рыцаря печального образа. Он хочет совершить поступок. Хоть один раз в своей жизни сделть что-нибудь стоящее. Для этого он пытается выиграть время, играя со Смертью партию.

Наша жизнь от рождения - это затянувшаяся партия в шахматы со Смертью.

Лето с Моникой

Этот фильм произвёл на меня более драматическое впечатление, чем фильм про Апокалипсис и смерть. Не думаю, что я настолько утвердилась в мысли о тщете всего сущего и презрела смерть. Врядли я просветлилась. Просто есть у меня надежда, что семейная жизнь настанет для меня немного раньше смерти и поэтому в каком-то смысле Лето с Моникой - более актуальный фильм.

Ему 19, а ей 18. Она гулящая. Он из хорошей семьи и несчасным детсвом. Он застенчив, ответсвенен, искренен, честен. А о ней я даже не хочу говорить. Мне как-то всегда стыдно, когда женщины ведут себя глупо. Мне очень за них стыдно. Она не ценила всего этого. Не умела любить никого, кроме себя.

Они провели друг с друго прекрасное лето. Они бросили свой дом и уплыли на лодке из города. Это был рай на земле. Свобода. Красота. Молодасть. Любовь. Они пили друг друга и не могли напитсья. Потом, как всегда, они устают от такой дикарской жизни и возвращаются в город. Она признаётся, что беременна. Рождается дочь. Они поженились. Но вскоре оказалось, что ей по вкусу прошлая жизнь. Конечно, трогательный мальчик, который ночами учился и ухаживал за дочуркой, которую он любил всем своим сердцем, оставляет её себе. Вернее мать её бросила. Вот такая история.

Фильм действительно драматичен. Музыка весьма точно задаёт тон. Долгие крупные планы. Лица, возникающие из тьмы и лица растворяющиеся во тьме. Но трагизм и безысходность были с самого начала. Они появляются не вместе с первыми ссорами. Здесь намного меньше просто красивых радосных сцен, на который можно дать себе передышку. Тревога затягивает, как в водоворот. Головокружительные красоты природы в которых стокгольмские Адам и Ева предаюся радостям любви всегда напряжены. Натянуты. Нам не дают передохнуть. Это захлёбывабщая кульминация, которая начинается с первого проведения темы и держится до самой коды. Медленно. Выверенно. Безисходно.

Как же красив этот молодой отец, держащий на руках крохотную новую жизнь. И как много трудностей и радостей ждут их обоих в будущем.
—————————————————————————————————————————-

Моя суперечка в ЖЖ:

kurajisko wrote:
Сьома печать - нізачот. Нічого не зрозуміла.
Літа з Монікою не бачив.

danuska_13 wrote:
Тобто незрозуміло? Погано те, що я не пересказувала сюжет а просто описала свої враження?

kurajisko wrote:
Нє, ти нічого не зрозуміла в “Сьомій печаті”. Тому нізачьод

danuska_13 wrote:
А можна поконкретніше?
Розповідайте, що потрібно було б там побачити, а я того не зробила !
Якщо не складно. Я буду дуже вдячна

kurajisko wrote:
Довго нема коли тобто нема коли переключатися, а коротко: найбільша помилка про мотив із вчинком. Це учасник хрестового походу й досвідчений рицар. якоюсь мірою може навіть втомлений від життя. Монах до того ж. Крім того, це ХІІ століття, геть інші культурні мотиви в людей. Я це все кажу цілком усвідомлюючи, що фільм робився в ХХ, але ж Бергман теж це все мав на увазі. Тому рицареві взагалі чужі, геть незрозумілі оці комплекси зі справжнім вчинком тощо. Гра в шахи - це символ європейської культури, це як гра в карти в “Пропалій грамоті”, всілякі домовляння з чортами в казках, фаустівські мотиви. Він не знання хоче - він переграває біса в гру за назвою життя. Знання в нього є - бо він рицар і монах.
Не забувай ще що це шведське дуже національне кіно. Тобто й режисер і глядачі скандинави, німці, англійці дивляться його зовсім не так, як ми: вони дивляться його десь так, як ми “Пропалу грамоту” або росіяни “Калину красную”.
Актори - не так важливо, що вони подорожують, як те, що актори. Ну що подорожують - теж важливо, але якби це не актори, то це не мало б значення, тобто їх би й не було у фільмі.
Ти “осінь середньовіччя” читала?
А взагалі справа навіть не в конкретних помилках (імхо звісно, можеш зі мною не поггоджуватися, і я не піду на тебе такнками війною:) а в методі погляду на фільм. По-перше, ти якось відокремлюєш сюжетне від естетичного, а там це принципова єдність і в стилі чи не більше поливини інформації, тому формулювати важко, принаймні треба подумати. По-друге, ти судиш про мотиви за психологією, зовсім чужою тій, яку репрезентовано у фільмі. Тут треба все-таки не історичними книжками послуговуватися, а художньою літературою, зокрема й нового постсередньовічного часу, а якщо є змога, то й валсне середньовічною.
Докладніше може іншим разом. зараз просто мізки іншим зайніті, вибач.

kurajisko wrote:
А, до речі, дуже невдалий вираз “ідея Бога”. Забув зазначити. А тут тпер іще зауваження про шахи - яка вона там гра за походженням. Ну, вибач, вбачаю якусь принципову некоректність у самому способі розглядування.
До речі, Бергман був атеїст. Не знаю чи все життя, але якийсь період точно. Але не думаю, що він сказав би “ідея Бога”. Або якщо й сказав би, то цілком навмисне.

danuska_13 wrote:
1.До виразу ідея Бога я цілком звикла, бо це словосполучення часто зустрічається у текстах, яким ідеться про Бога

2. Може він і був атеїстом, то вже його особиста справа. Але річ у тім, що уважно переглядаючи фільм не можна не почути роздумів Рицаря про Бога і диявола. Він говорить про це зі смертю, своїм оруженосцем, з акторами на галявині. Його турбує питання, чи є він (Бог). От його вірний санчо переконаний, що там вже нічого немає. Він і справді атеїст. Він хоробро готовий пийняти порожнечу смерті і небуття. Але ж Рицар цього не робить! Його лейтмотив - це пошук, вагання, розмірковування.

3. Бога взагалі, мабуть складно згадати ненавмисно. Хіба що у виразі “славабогу”, яку зазвичай так і промовляють - разом і з маленької літери, як одне слово :)))))))

danuska_13 wrote:
1. “Це учасник хрестового походу й досвідчений рицар. якоюсь мірою може навіть втомлений від життя” - 100% згодна. Але слова про вчинок і знання - то майже пряма мова. Це Рицар каже на тій сповіді Смерті. Там гарний мололог, де він і каже вро свою віру, про незнищенність ідеї Бога, про те, що йому набридло життя і хоче знайти зміст. Це ще декілька разів повторюється. Нарпиклад, коли він допитується про диявола у дівчини, яку страчують за відьомство.

2. Шахи - це не европейска гра. Хоча стала дуже поширеною у европейській культурі. Можливо це і справді символ европейської історії.

3. Актори. Так, важливо, що вони актори. І важливо, що у них є син. Що вони молоді і красиві. І що чоловік - блаженний і йому бувають видіння. І що над ним сміються. Так, це важливо. І вожливо, що вони подорожують. І що втікають, коли бачать смерть. І смерть не забирає їх. Важливі і останні кадри фільму - буря скінчилась. Чоловік бачить танок смерті (класичний середньовічний мотив), бачить своїх недавніх супутників. І дружина звісно не бачить, і все сміється, не вірить йому. Вона не приймає порожнечі смерті. Чи не хоче цього робити. Бо вона - це молодість і життя. Надія.

4. Так, я Читала “Осінь Середньовічча” Хейзінги. І багато критика з цього приводу. Колись читала Ле Гоффа і Марка Блока. Але то було давно і не правда - ще у шкільні роки.

5. Сюжетне і естетичне було відокремлене заради аналізу. Їх і справді краще мислити разом. Але важко намагатись прокручувати у чебе в голові послідовність кадрів і відтворяти все разом, і зміт, і форму, і підтекст, і аллюзії. Такого я ще не потягну. Це ще, нажаль, не мій рівень рефлексії над фільмом.

6. Так, середьовічний антураж є важливим. Але не більше, наж Біблійний. Я думаю, що це кіно більше про Одкровення Іоанна Богослава, ніж про Середньовічча. Я ніякою літературою не послуговувалася
імхо фільм підіймає поза історичні проблеми. І поза естетичні. Це справді кінокоментар на стару тему. Геніальний коментар.

7. Щодо психології я вагаюсь. Ввводячи елемент психоаналізу я трошки іронічно згадала Левчук (викладає у нас психоаналіз і творчість), бо я не палка прихильниця Фрейда і я не схильна всюди бачити сублімацію, едипів комплекс та інші 4 комплекси, які розробляє Фройд. Але якщо буди послідовним фрейдистом, то еротико-танатологічний комплкс зявляється не з появою психоаналізу, а є власитивим і для печерної людини, і для середньовічної, і для людини постмодерну. Левчук вважає, що все фільми Бергмана психоаналітичні. Я не такий знавець психоаналізу, щоб це підтвердити чи заперечити. Але методологічно, імхо, не заборонено, і навіть бажано, досліджувати одну систему засобами іншої. Навіть якби Бергман не знав взагалі, хто такий дідусь Фройд, то психоаналітичний пласт у рецензії був би так само слушний, як і історичний, культурологіний, естетичний і який небудь іще…

Дякую за конструктивну критику !

kurajisko wrote:
А, ще дуже важливу інофрмацію випустив з уваги: Фройд мудак Вибач, якщо ти знала й зайве нагадую, але як то кажуть хороше повтори і ще раз повтори.

danuska_13 wrote:
1. Ну я не знаю, хто є ху. Я можу тільки обговорити його твори і його теорію. А хто він там є - то вже не мені вирішувать.

2. Шодо біблейскості кіна - цей факт заперечить майже неможливо. Бо назва його “Седьмая печать”. Лінк на Откровення Іоанна Богослова.

gafiyka wrote:
мне кажется, что о врожденности идеи бога в фильме вообще говорить не приходится. бог тут навязан кем-то другим. здесь разочарованы в боге и в том, что он принес на эту землю. цинично разочарован и иронизирующий над всем (немножко нервно, защищаясь) оруженосец рыцаря. он напоминает мне Гамлета (а я большая поклонница Гамлета, ты же знаешь), такой веселый и хмурый одновременно декаданс, как в последний раз.

рыцарь… он тоже разочарован - в этих походах он не видит смысла, не видит его в жизни, в смерти, в бешеной пляске чумных людей. единственный проблеск этого смысла появляется, когда он встречает актеров с ребенком. дети - это и есть смысл жизни, поэтому они и остаются в живых, рыцарь спасает их фактически. спасает ту зацепку за будущее, пока самодовольная смерть разберется с оставшимися фигурами. рыцарь обрел уже знание, достаточно для того, чтобы разувериться в боге. веры не осталось ни капли в нем - каждый миллиметр пройденной жизни говорит не в пользу веры в бога. не осталось места для метафизики - больней и больней делать каждый следующий шаг.

он не выигрывает время. он в иссуплении шутит над самим собой, предлагая эту партию ей, зная, что у смерти выиграть в шахматы невозможно. король падет рано или поздно.

kurajisko wrote:
во, короче, ти там ближче. то поговори з подругою. по-моєму їй бракує кваліфікованого спілкування. а в неті це дуже проблематично, бо тут важливий контекст ситуації розмови
я не так маю на увазі ті чи інші висновки з фільма, як сам метод розгляду.

danuska_13 wrote:
А я не бачу великої різниці в нашому баченні цього кіно. Я з нею згодна. Хоча Гафійка сказала мені, що по-іншому розуміє цей фільм.

В будь-якому випадку будь-який твір має бути відкритим і припусткати великої кількості коментарів. Наврячи є “істинне бачення Бергмна”. Воно ж у кожного своє

Хоча я залюбки обговорю Бергмана з Гафійкою, як вони того забажає

kurajisko wrote:
а я й не мав на увазі різне бачення. мав на увазі спосіб розглядання

danuska_13 wrote:
Мені просто здається, що ви обидва не згодні зі мною не через Бергмана, а через інші мої переконаня. Це щось на кшталт імпліцитної критики. Ви бачите звідки ноги ростуть. Але не згодні саме з тим, на чому мої погляди базуються. А тут вже питання свободи совісті.

Хача, можливо, мені це лише здалося.

kurajisko wrote:
о, ти зрозуміла. все так, крім одного: справа не в переконаннях, а в твоєму так би мовити перебуванні трішки не в контесті. якісь самоочевидні речі ти неодноразово підкреслюєш, що свідчить, що вони для тебе несамоочевидні, якісь ігноруєш навіть при нагадува�