Мої батьки ніколи не дарували мені нічного на день Св.Миколая.
Але цього року я отримала від Миколая дуже добрий подарунок. Вчора я багато чого зрозуміла. З тих речей, котрі потрібно насправді розуміти. Боляче. Поржнеча всередині. Все як по Екклезіясту. Але нічого. Я ж 8 місяців жила з іще більшим білем. Я вже загартована. Я буду в нормі через місяць. Сподіваюсь. Буду лікуватись реквіємами та мінорними симфоніями… буду слухати Богему. може вдастся поплакати. Бо зараз немає слів а є лише біль. Він ріже мене. І я з мазохістичним задоволенням спостерігаю за ним. Бо знаю, що це необхідно. Знаєтє, що доброго в справедливості? Її необхідність. Невблаганність. Неуникність. Від неї не втечеш - всеодно наздожене. Бо знаю, що я заслужила. Що ніколи нічого не відбувалось зі мною просто так. Головне не почати пити і палити. Бо із запою я можу не вийти. Я дуже захоплююсь. Як почну то вже не перестану. Хоча якщо вірити хіромантіі (пророча назва, еге ж ?), то я помру десь у 30 років. У мене дуже коротка лінія життя. Мені вже менше половини життя залишилось. І я не збираюсь витрачати його на соплі. Хоча якщо це правда, то можу собі дозволити деякі задоволенні цілком егоїстично. Навряд я встигну народити. А себе мені не шкода. Я і так достатьо хвора, щоб від цього страждати час від часу. А знаєте, що прекрасного в трансценденталізмі? Його трансцендентальність. Я просто в захваті від його методологічної настанови. Маю підстави мій вчорашній досвід, чи вірніше роздуми, що за ним послідувати, назвати трансцендентальним поворотом в моїй свідомості. І стосується цей поворот дуже інтимних стосунків. Я і Ти. Як у Бубера) От так. Філософ у депрессії - це страшне. Так шо не наближайтесь - це заразно. Обходьте мене боком. Я буду в навушниках голосно слухати Квін чи Пінк Флойд. Очі мої будуть вологі. Я вас не почую і не побачу. Ніяких образ. Ніякого осуду. Ніяких оціночних суждень. Просто глухий біль. Не менше, ні більше. Розчарування? Так, трошки. Але це не головне. Це скоріше як спаклюжена мрія. Вже вдруге. Хоча насправді не вдруге, а… дайте порахую…в четверте. Але від цього не легше. Таке життя. Такі ми. Коли я була мала (від 3 років), то коли мене питали, я стабільно давала наступні відповіді на наступні питання. “Як справи?” - “Тррруба”, - кажу я. Я картавила в дитинстві. Француженка) “Що робити?”, - “Молитись!”. Діти вони розумні. Я була тоді просто брахмачаря. І що зі мною зробив дітсадок…яке падіння нравів…жах. Але ми сьогодні не про це, дорогі мої друзі. Сьогодні ми хоронемо дві мої мрії. Сьогодні я піддаюсь своїй сублімаціонній фантазії. Сьогодні в мене гучна панехіда. Мрія померла, слава новій мрії. Le Roi est mort, vive le Roi !!! Вдаримо етикаою Канта по своєму егоїзмові. Думаймо про те, як стати вартими щастя. А не прагнемо щастя. Молімося непристанно і сповідуймо категоричний імператив. Хочу піти на сповідь. Може до неділі дозрію. Це мені подобається. Буду курить опіум для народу. І нюхати ладан. Хоча я і так постійно його нюхаю) От. А ще я почала малювати на лекціях. Я буду малювати вам усім подарунки. Так що не дивуйтесь. Ви ж не проти? Якщо вам не сподобається ії сюрреалістично-символістичний напрям, то я не буду наполягати. Але я не люблю мертвих метеликів так само як і завершених картин. Іх краще не бачити. Іх краще позбутись. Назавжди. Адин мій знайомий заказав би на моємо місці, що ви б продали ці роботи за великі гроші після моєї смерті))) Але ж я не така. Я скромна. Чесно. Я так навіть не думаю. Просто згадалось. Він так про книжки зі своїми ремарками казав) Буде він я Ленін) Але то я жартую. Він гарний, я його люблю. Не бивлячісь ні на що. Сподіваюсь, що він цього не читатиме, бо ж він дав чесне слово не читати мій ЖЖ. Буде гарна перевірка. Але досить про нього. Він тут нідочого. Сьогодні у мене панехіда по іншим особистостям. Сьогодні у нас одна фізична смерть і одна духовна кома. Так кома. Може лікарі щось із цим зроблять. Не знаю. Прогнози - 50 на 50. Хоча на мою думку - пачієнт скоее жів, чем мёртв. Але паціент не дуже щось мені радіє. Але я практикуюсь у прощенні. Молюсь за тих, хто робить мені боляче. Це гарний полігон для духовного росту. Категоричний імператив завжди зі мною. Як і Віра. Так що прорвемось. Це всеодно не порівняти з минулим роком, коли я тричі була реально на крок від самогубства і мені вісім місців не хотілось істи, пити, вставати з ліжка, жити, спати, дихати навіть було боляче… це пройшло 14 жовтня. А почалося перед НР. Жахливо. І як я все пережила? Треба буде річницю відсвяткувать. Якось по-чорному. Подарую йому білих троянд. Це буде красиво. Я всім подарую білих троянд. Дістати б мені лише гроші. Я взагалі не люблю такого писання… в мене це зараз якось автоматично виходить. Просто записую свої думки. Хоча може це і справді онанізм. Але моя совість чиста, бо я кинула цим давно займатись. А комплекс Амелі у мене як був, так і залишиться… і шокова терапія такого роду, як вона мені була надана минулого року (я підкерслюю що справедливо і заслужено), але була не дієвою. А тільки зробила гірше. Тільки тепер я розумію, як то було користо для мене. Це гарна школа. Я тоді, як і після подарунку св.Миколая, відчуваю біль знання і біль смислу. Змісту. Суттєвості. Правди. Так, правда гірка. Її просто треба запивати чимось гарким. Я запю її своєю курсовою. Може Зайчику сподобається моє подвижництво. Все піде на благо філософії. Ніяких амурів. НІяких проектів. Ніякого планування сімей. Ніяких снів про вагітність. Доречі, мені часто сниться, що я вагітна. Це значить, що я буду нещасна в особистому житті. Що ж. Така моя доля. Я смиренно випю цю гірку чашу. До останньої краплі. Із вдячністю. Щірою.

Requiem aeternam,
Dona eis Domini,
Et lux perpetua luceat eis…

[…]

Kyrie eleison, Christe eleison. Kyrie eleison.

[…]

Rex tremende majestatis,
Qui salvandos salas gratis,
Salva me, fons pietatis.

Ingemisco tamquam reus :
Culpa rubet vultus meus :
Supplicanti parce, Deus.

Dies ira, dies illa
Solvet saecum in favilla,
Tested Davsd cum Sibylla.

Sanctus, Sanctus, Sanctus Dominus Deus Sabaoth\Pleni sunt caeli et terra gloria tua. Hossana in eselsis.

Agnus Dei, qui tollis peccata mundi ^ dona eis requiem. […]

Lacrimosa dies illa,
qua resurget ex favilla
Judicandus homo reus.

Huic ergo parce, Deus :
Pie Jesu Domsne,
Dona eis requiem.

Ви вже в екстаці від всіх храмових запахів. Від світла. Ви вже в медитативному стані. Ваше тіло покадає вас. І мене. Нас всіх разом, об”єданаих зараз рямцями цього посту. Наші погляди направлені вглиб себе. Якщо ви промовляли слова щіро і з розумінням змісту - то поза себе, але через себе. Вітаю. Я дуже люблю такі стани. Сподіваюсь, що трошки світла ви побачили. Мені лише залишається вірити у те, що те світло, яке я бачу, це не поїзд в кінці тунелю….

П.С.

і якщо деякі особистості чиє імя я не виголошуватиму в сує, будуть закидати мені, що я не знаю латини, то скажу що латина для мене рідніше української мови. Бо розмовляти вільно українською я почала лише у цьому році. Латиною я, звісно, не розмовляю, але я з семи років співаю гімни і цілі меси латиною. Так що деякі молитви я знаю краще ніж таблицю множення. І звісно, що я свідома змісту, сонечко. Цілую тебе віртуально у носик. Щоб ти образився. Це буде моя маленька помста.